Сучасна Свеса вміє зберігати своє коріння. Тому багато митців зображують селище у своїх роботах. Яка Свеса в мистецтві? На це питання кожен художник в душі відповідає по-різному. Видання Svesa.Online пропонує ознайомитись із творчим баченням свесян. Як вони бачать своє селище у творах мистецтва, читайте та дивіться далі.
«Над Свесою весною летять журавлі,
Озивається клекіт в чутливому серці.
У душі завмирає квітнева блакить,
І хлюпочуться зорі в озерці».
Це рядки вірша Наталії Мосієвської, у яких вона згадує роки закоханості у рідне слище. Повний твір виконують вихованці театрального класу Мистецької школи.
Багато хто споглядав поле від Свеси до Орлівки та ходив ним. Саме там протікає річка Чорна, яку часто перетинають жителі навколишніх країв.
Художник Віктор Педан намалював картину «Річка Чорна» у 1987 році.
«Я люблю тебе, краю мій рідний,
За твою чародійну красу.
І люблю я всією душею
Мою рідну єдину Свесу».
Наталія Мосієвська у своїй поезії неодноразово оспівувала Поліський край. Це рядки з її наступного вірша, який виконують вихованці театрального класу Мистецької школи.
Талановиті діти Свеси змалечку прагнуть закарбувати селище у творах мистецтва. Це урбаністична картина Тетяни Жаботинської, написана в 2021 році. На ній зображений будинок селища та стіна школи із графіті-написом «Forever in my heart», тобто «Назавжди в моєму серці».
Наші земляки Наталія Мосієвська та Роман Кірсанов написали пісню «Краю мій, до тебе серце лине». «До Івотки, що між сосен плине, На знайомий батьківський поріг», – продовжує у пісні на слова авторів та музику Олександра Малая Наталія Тимофеєва.
Хто з вас долучився б до цих слів?
«Я люблю лісів зелені шати,
Де казкам просторо й тихо жить,
І суниць краплини в руки брати,
Й Синьої криниці воду пить».
Відкриття Церкви Святої Трійці стало справжнім святом у Свесі. Художник Володимир Киреєв навіть зобразив її на полотні у 2003 році.
«Звезда улеглась подремать на верхушке сосны,
На тихой реке от луны чуть дрожит полоса.
Мир замер устало и видит счастливые сны,
Полесье уснуло, спит наша родная Свесса».
Микола Калінін не жалкує фантазії для опису краси рідного краю. Він не може не любити Свесу за її красу, про що співає у своїй пісні.
Художник Анатолій Манюков у 1964 році написав картину «Рідний край». Ми пропонуємо кожному згадати це місце, знаєте його?
Колись у Свесу приїздили молоді спеціалісти з різних куточків світу. Молодий професіонал Юрій Севастенко свого часу не погодився проміняти селище ні на яке інше.
«И если только это можно,
Всю эту дивную красу
Я променял бы,
Пусть даже это и ничтожно,
Я променял бы на Свессу».
Повний твір виконують вихованці театрального класу Мистецької школи.
У свеському лісі несе свої чисті води таємнича мирна річка Івотка. Хто доходив до неї? У 2003 році вона надихнула художницю Марію Аландаренко на написання картини «Тихоплинний Івот».
Свеса – це її жителі. Вони дарують селищу не тільки колорит, але й часточку свого характеру. І чим він сильніший, тим більша любов до селища.
«Я танцюю і щомиті я радію недарма,
Бо для мене в цілім світі місця кращого нема», – запевняє Мирослава Павлюсь у пісні «Дівчина-свесянка».
Стрімка в розвитку Свеса знайшла своє місце в сучасному мистецтві. На в’їзді в селище вчитель образотворчого мистецтва Надія Прокопенко зі своїми учнями створили графіті «Welcome to Svesa», що в перекладі означає «Ласкаво просимо у Свесу».
Учні Свеської школи свого часу розповіли легенду Синьої криниці, без якої немислима Свеса. Казка чи правда – кожен свесянин вирішує сам.
Хто бачив річку Івотку влітку, мабуть, не проти повернутися туди знову. А поки що на вас чекає картина «Літо на Івоті» Марії Аландаренко, написана у 2003 році.
Вихованці театрального класу Мистецької школи спробували знайти відповідь на питання, чи є майбутнє у нашого селища. Ось, що у них вийшло.
Зобразити своє селище у творах мистецтва може кожен його житель. Вдома або на прогулянці, в рідній Свесі або далеко від неї, – час братися за справу!
(У огляді використані відео каналу Свеса.Літопис)
