14 листопада на Алеї Слави попрощалися із 42-річним Сергієм Веретенічевим.
Сергій народився 12 серпня 1983 року. Тут закінчив школу, а згодом здобув професію водія в місцевому училищі. Певний час працював у будівельній сфері в рідному місті, пізніше — у Києві. Люди, які знали Сергія, згадують його як спокійну, доброзичливу та неконфліктну людину.
«Він був дуже хорошим. Завжди приходив на допомогу, якщо комусь було потрібно. У нього залишилася лише сестра. Ми жили поруч у гуртожитку», — розповідає сусідка Яна Шинкоренко.
«Ми навчалися разом з першого класу. Сергій був врівноважений, спокійний, звичайний хлопець. Востаннє бачились у 2021 році перед початком війни. Він не виділявся серед інших, просто добра людина», — згадує однокласниця Віра.
Сергій рано втратив батьків, і головною підтримкою в житті для нього стала сестра Ірина. Саме вона проводжала його на службу 6 серпня 2025 року. Сергій служив у танкових військах, виконував обов’язки водія.
16 жовтня 2025 року він востаннє вийшов на зв’язок із сестрою. Родина з тривогою чекала новин, адже вони були дуже близькі й мріяли разом про мирне майбутнє.
Однак 27 жовтня 2025 року стало відомо, що Сергій Веретенічев загинув у бою. Йому назавжди 42.
Рідним висловили співчуття представники міської влади та освітніх закладів, у яких навчався Сергій.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
