Сьогодні станція у Свесі не працює, а потяги через селище не ходять. Проте залізничне сполучення тут існувало ще з кінця XIX століття. Спочатку діяла вузькоколійна гілка, згодом проклали широку колію, а через станцію курсували пасажирські потяги між містами. Про історію залізничного сполучення у Свесі розповів краєзнавець Сергій Безуглий.
За словами краєзнавця, вузькоколійну залізницю побудували у 1895 році. Вона сполучала Ворожбу із Зерновим.
«Діяла ділянка: Зернове, Хутір-Михайлівський, Свеса, Горілі хутори і Глухів. Саме у цей час у цьому регіоні значного розвитку набула промисловість. Діяли цукрові заводи поміщиків Терещенків, Неплюєвих та інші промислові об’єкти. Саме вони були пов’язані цією вузькоколійною гілкою. Старий насип для залізниці, який робили вручну, можна побачити біля нинішнього кладовища», — говорить Сергій Безуглий.
У 1915 році побудували широку колію. Вона пролягала паралельно вузькоколійній, але дещо змінила напрямок і вже не проходила через Глухів.
«На тому місці, де зараз малосімейка, знаходилися станційні будівлі старої вузькоколійної залізниці. З правого боку на пагорбі стояла велика бочка з водою. Цією водою наповнювали котли паротягів, а качали її з річки Свеса. Біля стадіону знаходилася водокачка, яка качала воду нагору», — розповідає краєзнавець.
За словами Сергія Безуглого, залізницю будували переважно вручну. До робіт залучали жителів Свеси, Орлівки, Микитівки, Марчишиної Буди та інших населених пунктів.
Кожен двір мав надати коня з підводою для перевезення землі. Потрібно було зробити кілька сотень ходок, за кожну з яких платили дві копійки. Ті, хто не мав коней, мусили наймати їх.
Усі роботи виконували вручну — лопатами та кирками. Працювали літні люди, жінки й діти старшого віку, оскільки чоловіки були на фронті. Пізніше до будівництва залучили австрійських полонених. Для них у селищі побудували кілька бараків.
«Я пам’ятаю цю будівлю, зведену у 1915 році. Я бував у ній не раз, коли їздив потягом. Це була одноповерхова споруда зі входом по центру до залу очікування. Від входу тягнувся довгий коридор.
Зліва від входу, надворі, висів дзвін, у який черговий по станції дзвонив, коли прибував потяг і коли він відходив. У залі очікування зліва й справа у кілька рядів стояли лавки зі спинками, а спереду була ще одна лавка. Зліва на стіні висіла картина Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану”.
Зліва в цій залі також було віконце квиткової каси, а праворуч від входу стояла бочка — металевий бак із водою, на якому на ланцюжку висіла кружка. Також була велика пічка циліндричної форми для опалення приміщення», — розповідає Сергій Безуглий.
У радянські часи через станцію Свеса курсували потяги, які сполучали Донецьк, Оршу, Харків і Вітебськ. Також ходили регіональні пасажирські потяги.
Місцевий потяг курсував за маршрутом Хутір-Михайлівський — Ворожба чотири рази на день. Ним, зокрема, могли користуватися працівники насосного заводу.
