Прикордонне селище Свеса опинилось під масованим вогнем росіян, які у серпні-вересні ледь не щоденно скидали на населений пункт керовані авіаційні бомби. Випадки вбивств та поранень місцевих мешканців, а також численні руйнування змусили Сумську обласну військову адміністрацію оголосити обов’язкову евакуацію з населеного пункту.
Журналісти Свеса.Online поспілкувались з мешканцями селища і розпитали про те, як вони ставляться до заклику влади виїхати з небезпечної зони. На прохання людей окремі імена у статті змінені.
«Терпіли до останнього, але коли у селищі загинула сімейна пара, то вирішили терміново їхати», – розповідає мешканка Свеси Тетяна. Жінка покинула рідне селище разом зі своє родиною наприкінці серпня і, говорить, не шкодує про це, бо просто не могла більше прокидатись під звуки вибухів. У той же час, жінка сподівається, що скоро ситуація на півночі Сумщини стане більш спокійною і вона повернеться у свій будинок: «Не було і дня, щоб я не думала про Свесу, про свій будинок, сусідів, які залишились у селищі. Щодня їм телефоную, а вони телефонують мені, так і тримаємо зв’язок».
Житель селища Леонід також виїхав за межі селища, але не далеко – в одне з найближчих сіл, де було більш тихо: «Переїхав до родичів у день, коли росіяни вдарили по п’ятиповерховому будинку. Тоді зрозумів, що одного ранку можу не прокинутись, а тому зібрав все необхідне і поїхав. Не вважаю, що я евакуювався, скоріше поїхав у гості». Чоловік розповідає, що кілька разів на тиждень повертається у Свесу, щоб погодувати собаку, повертатися ж на постійне проживання поки не наважується: «Хай хоча б місяць буде без вибухів і я відразу ж повернусь, ну а поки не хочу ризикувати».
«Я ніколи не покину свій будинок», – говорить Тетяна, яка вирішила, попри все, залишитись у Свесі. «Хай їдуть ті, кого нічого не тримає, а я буду вдома, бо у мене птиця, кролі і двоє свиней. Що вони пропонують? Лишити це все? Ні, я не можу собі цього дозволити, бо на свою пенсію я не проживу у місті, тільки і живу за рахунок домашнього господарства».
За словами жінки, вона розмірковувала про виїзд, адже була переконана, що у селище не привозитимуть ліки. Коли ж зрозуміла, що не залишиться без необхідних медичних препаратів, то відкинула прохання дітей, виїхати до них у Суми: «Не бачу жодного сенсу міняти Свесу на Суми, ви ж бачите, що там у них не краще, ніж у нас. Та і дорога страшна до обласного центру – 5 годин невідомості, влучать по тобі, чи ні. Якщо помирати, то краще вдома».
«Сам не поїхав і не потисну руку тим, хто втік», – говорить Олег. Чоловік рішуче налаштований зустрічати ворога і закликає до цього односельчан, щоправда сам не поспішає приєднуватись до армії. «Я не військовий і переконаний, що воювати мають ті, хто 30 років був кадровим військовослужбовцем, поліцейські, прокурори та інші. Але, якщо росіяни вирішать захопити Свесу, то свою хату я захищати буду, бо це мій дім і я нікого сюди не пущу». Чоловік зізнається, що їхати йому нікуди і він переконаний, що не зможе без власного будинку: «Найкраще, що мені можуть запропонувати, то це розкладачка у спортзалі. Це не життя, хоча я не виключаю, що колись пожалкую про свій вибір».