Ігор Пилипенко змалку мріяв про військову службу. Після школи та навчання в училищі він потрапив на строкову службу, яку проходив у Криму.
«У 2011 році я служив “срочником” у Криму. Тоді поруч були і російські військові — ми навіть разом виходили у місто. Ніхто й подумати не міг, що за кілька років між нами розпочнеться війна», — згадує Ігор.
Після повернення додому він став свідком початку російської агресії проти України. Каже, що був обурений подіями і чекав на повістку, готовий стати на захист країни. Перший бойовий досвід отримав у важких напрямках — під Мар’їнкою та Красногорівкою.
«У першому бою я навіть не стріляв — лише заряджав магазини. Було страшно, і все перемішалося: і страх, і адреналін. Хлопці тоді сказали, що всьому свій час — згодом навчуся і зможу діяти впевненіше», — ділиться боєць.
Після АТО Ігор ненадовго повернувся до цивільного життя, але серце залишалося на фронті. У 2020 році він уклав контракт і знову став до служби.
24 лютого 2022 року зустрів у навчальному центрі на заході України. Потім його підрозділ направили на Донеччину. Під Попасною він отримав поранення, яке змінило його життя: уламок влучив у хребет, після чого відмовили ноги. Ігор згадує, що евакуація була складною через постійні обстріли, і з пораненим побратимом вони пролежали майже добу, чекаючи на можливість транспортування.
Після операцій і лікування у Вінниці та Львові Ігор зіткнувся з бюрократичними труднощами — затримками документів і проблемами з виплатами. Каже, що пересуватися між установами в інвалідному візку надзвичайно складно, і без допомоги батьків розібратися було б майже неможливо.
Попри тяжке поранення, Ігор не здається. Він поступово навчився самостійно пересідати у візок, керує автомобілем із ручним управлінням, займається побутом і постійно виконує вправи, щоб збільшити шанси на відновлення.
Ігор живе з родиною у Воронежі, захоплюється випалюванням по дереву та футболом. Мріє про день, коли закінчиться війна, і він зможе потрапити на матч збірної України.
«Хочу хоча б раз вибігти на поле і сфотографуватися з футболістами», — усміхається незламний воїн.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
