11 червня минуло два роки з дня смерті колишнього Свеського селищного голови Олександра Козюлі. Йому було 73 роки. Для жителів громади він назавжди залишиться не лише керівником, який багато років очолював селище, а й людиною, яка десятиліттями зберігала його історію.
Протягом багатьох років Олександр Олександрович знімав життя рідної Свеси на відео. Під його керівництвом майже десять років у селищі працювала місцева телестудія «Синя криниця», а вже після завершення роботи на посаді селищного голови він створив YouTube-канал «Свеса. Літопис», де почав публікувати архівні записи, накопичені за десятиліття.
Саме завдяки його роботі сьогодні можна побачити, якою була Свеса кілька десятків років тому, згадати людей, свята, визначні події та повсякденне життя селища.
Все почалося з подарованої кінокамери
В одному зі своїх інтерв’ю Олександр Козюля згадував, що захоплення відеозйомкою розпочалося ще у 1965 році. Тоді бабуся подарувала йому першу кінокамеру.
«Я тоді навіть не знав, що буду з нею робити, але мені хотілось зняти щось, що буде рухатись на екрані. Тоді ми з друзями вирішили зняти “Трьох мушкетерів”. Коней у нас не було, зате були велосипеди й костюми мушкетерів. Так ми й почали знімати своє кіно», — розповідав він.
Дитяче захоплення поступово перетворилося на справу всього життя.
Як у Свесі з’явилося власне телебачення
На початку 1990-х років разом із однодумцями Олександр Козюля започаткував місцеве телебачення. За підтримки Свеського насосного заводу вдалося придбати напівпрофесійну відеокамеру, а згодом і обладнання для телевізійних трансляцій.
В інтерв’ю він згадував, що все починалося з бажання показати людям відео про життя селища.
«Ми домовилися з адміністрацією заводу купити відеокамеру. Почали знімати всі події, які відбувалися у селищі. А якщо вже зняли відео, то його треба було десь показати. Тоді ми дізналися, як це зробили в Глухові, і створили власне місцеве телебачення», — розповідав Олександр Козюля.
Телестудію назвали «Синя криниця» — на честь природної пам’ятки, яка стала одним із символів Свеси.
Спочатку команда знімала концерти та культурні заходи, а згодом почала створювати інформаційні передачі, репортажі й навіть прямі ефіри.
«Ми зробили передвиборчу передачу, де виступали п’ять кандидатів на посаду селищного голови. Найцікавіше, що все це транслювалося наживо. Люди могли телефонувати і ставити свої запитання», — згадував він.
Для невеликого прикордонного селища це був унікальний досвід місцевого телебачення.
Телебачення закінчилося, але зйомки — ні
На початку 2000-х років телестудія припинила існування. Після зміни керівництва Свеського насосного заводу команда втратила можливість працювати.
Як згадував Олександр Козюля, тоді у них навіть забрали головний інструмент роботи.
«У нас відібрали камеру, а коли відібрали камеру, то як тоді знімати? На цьому все і зупинилося. Це був 2003 рік», — розповідав він.
Попри це, сам Олександр Олександрович не перестав документувати життя рідного селища. Навіть працюючи селищним головою протягом двох скликань, він продовжував брати до рук камеру.
Архів, який став історією громади
За десятки років Олександр Козюля зібрав величезний відеоархів. Уже після виходу на пенсію він вирішив зробити його доступним для всіх.
Так з’явився YouTube-канал «Свеса. Літопис», де почали виходити архівні записи про життя громади.
«Зараз з’явилася змога всі ті матеріали показати через YouTube. Ми почали викладати свої відеозаписи. Одні — це просто хроніка, інші — розповіді про людей. Відеосюжети про Свесу були заплановані на багато місяців уперед», — говорив він.
Сьогодні ці записи мають особливу цінність. Вони стали справжнім літописом прикордонної Свеси, дозволяючи молодшим поколінням побачити, яким було селище багато років тому, а старшим — згадати людей і події, що вже стали історією.
11 червня 2024 року серце Олександра Козюлі зупинилося. Але його справа живе й сьогодні. У кожному архівному відео, яке він зберіг для майбутніх поколінь, залишилася пам’ять про Свесу та про людину, яка все життя прагнула, щоб історія рідного селища не була забута
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
