Четверг, 9 декабря 2021

NEWS, ІСТОРІЯ

Історія Микитівки

За легендою першим на цьому місці оселився відставний козак Микита, який і дав назву поселенню. Найімовірніше це було в далекому ХVІІІ сторіччі, — інформує сайт вже колишньої Микитівської сільської ради.

А згідно опису «СТАРОЙ МАЛОРОССІИ» видавництва 1893 року значиться село Микитівка розташоване на березі річки Ловра (приток  річки Свеса), виникло з хутора, створеного старостою Марчихиної Буди Леонтієм Шлікевичем, в першій половині ХVІІІ ст., потім заселено сином його Петром, який одружившись на доньки Омеляновича, який розбагатів і мав в 1788 р. -235 «підлеглих».

У  період  колективізації тут було створено два колгоспи: „Червона Зірка” та  ім.Кагановича.  Пізніше  були  об’єднані  в  один  колгосп  ім. Кагановича,  який  проіснував  до  1957  року.  А  вже  потім  став  називатися  ім.Карла  Маркса.  Першим  головою  колгоспу  був  Ковальов  Антон  Іванович. 

Розкулачивши  родину  Чавариних  з  Протопопівки,  перевозять  їх  будинок  в  центр  села  Микитівка  і  будують  з   неї  сільський  клуб,  згодом  добудовують  бібліотеку.

Першим  завідуючим  клубом  був   Соларьов  В’ячеслав  Павлович.

В  будинку   Черничина (поміщика)  облаштовують  школу. Спочатку  була  семирічка, а  згодом  восьмирічна  школа.

Як  згадують  старожили  1932-1933  роки  були  не  урожайні,  ще  колективизація,  все  це  разом  і  спричинило  голод.  У  людей  забирали  все – їжу,  одяг,  тканину,  худобу.  Знущалися  над  тими,  хто  працював  не  в  колгоспі,  а  в  селищі  Свеса  на  заводі.  Забирали  земельні  наділи,  господарчі  будівлі.  Жилося  дуже  важко,  але  такого  голоду,  як  у  центральній  Україні  не  було.  Люди  пухли  від  голоду,  але  дочекалися  весни  і  стало  трохи  легше.  Їли  всяке  зело: дикий  часник,  явір,  пагони  ялини  та  сосни, первоцвіт, бруньки  липи,  одним  словом  все  що  можна  їсти.    Люди  пережили  голодомор,  стали  краще  жити,   але  ось  на  порозі  став  1941  рік.

На  фронтах  Другої  Світової  війни  та  в  партизанських  загонах  воювало  600  уродженців  цих  місць,  із  них  360  полягли  за  Батьківщину,  258  нагороджено  орденами  й  медалями  за  мужність  і  героїзм.

28  серпня  1942 року  вступили  в  село  німецькі  війська  і  територія  була  окупована до  серпня  1943  року. 

В  селі  після  війни  залишилася  не  одна  могила  загиблих  воїнів.  Тому  в  1957  році  було  вирішено  перезахоронити  воїнів  в  одну  могилу.   В  центрі  села  знаходиться  братська  могила  загиблим  солдатам  і  партизанам, у  якій  поховано  23  воїнів – визволителів, із  них   троє  імена  яких  невідомі.         

ВИДАТНІ  ПОСТАТІ  НАСЕЛЕНОГО  ПУНКТУ

Дореволюційна  історія  села  пов’язана  з  ім’ям  пана  Висоцького, котрий  славився  своєю  доброчинністю.  У  січні  1865  року  в  родині народився хлопчик Георгій. Свої перші кроки лісівника Висоцький розпочав  у  Бердянському  (тепер Мелітопольському) лісництві, де працював  зразковий  лісничий  Павло  Михайлович  Савицький.  Тут  під  його  керівництвом  Висоцький  почав  свою  діяльність  як  лісівник  і  степознавець  і  згодом  одержав  світове  визнання.

Він першим склав шкалу рясності і вів згідно неї опис рослинного покриву. З 1899 до 1904 року він очолював  Маріупольське дослідне лісництво. Молодий вчений займався грунтовими, гідрологічними та метеорологічними дослідженнями, вивчав вплив бур’янів на  ріст деревних порід.  Він зібрав великий  матеріал  по  заселенню степових грунтів і  встановив  закономірності  водного  режиму  грунтів  під  лісом.

У  1904 – 1917  роках  Г.М.Висоцький  працював у комісії при Лісовому  департаменті, де очолював лісову дослідну  справу.  Опублікував  свою  статтю  „Степи  Європейської  Росії”  в Енциклопедії  сільського  господарства,  де  вперше  найбільш  чітко  вказав  на  причини  безлісся  південних  степів.  У  1913  році  досліджував  Олешківські  піски  на  Херсонщині.  За  порадою  вченого  на  цих  пісках  закладено  виноградні  плантації.

У  1917  році  Одеський  університет  присудив  Г.М.Висоцькому  ступінь  доктора  економічних  наук. У  тому ж  році  Георгій  Миколайович  почав  працювати  викладачем,  читаючи  спочатку  грунтову  гідрологію  на  географічних  курсах,  а потім,  у 1918  році, —  в Київському  університеті  грунтознавства.

Працюючи  в  Кримських  вузах,  Висоцький  здійснює  грунтові  та  ботанічні  дослідження  в  заповіднику  „Асканія  Нова”  та  кримських  лісах. У 1923 році він  приймає  запрошення від  Білоруського  сільськогосподарського  інституту в  Мінську, де працював на кафедрі  лісознавства, а в 1926 році його запрошують до Харківського сільськогосподарського інституту на науково-дослідну кафедру  лісознавства.  З 1930  року  він  працює  в  Українському інституті  лісового господарства й агролісомеліорації.

Наукова  спадщина  Г.М. Висоцького велика.  Видатний  лісівник, грунтознавець,  геоботанік,  гідролог,  кліматолог,  піонер  степового  лісорозведення і полезахисних смуг,  академік  сільськогосподарських  наук,  дійсний  член  Всесоюзної  академії  сільськогосподарських  наук  та  академік  АН УРСР.  Опублікував близько  200  наукових  праць,  розробив  техніку  степового  лісорозведення,  рекомендував  для  цього  ряд  придатних  деревних  чагарникових  порід.  Його  праці  про  розподіл  вологості  в  степах, у степових грунтах  належать  до  класичних  і  широко  використовуються  з  грунтознавства,  лісівництва  та  хліборобства. З ініціативи  місцевих  жителів у 1986 році одна  з  вулиць  села  названа  на  честь  академіка Висоцького.  Вона  проходить від  центра  села,  де  стоїть  обеліск  воїнам – фронтовикам,  до  заплави  річки  Свеса,  де  на  березі острівного  залишку  знаходилася  садиба  Висоцьких. 

https://img-fotki.yandex.ru/get/112776/44277701.51/0_125a44_9b3ed5b1_orig.jpg

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *