«Я зроблю все, щоб мої діти та моя країна жили у свободі» — так говорив Дмитро Шевченко, розвідник, командир і лідер, чия відвага стала легендою серед побратимів. Його життя — шлях відповідальності, боротьби та жертовності. Його смерть — болюча втрата для країни. А його ім’я — Дмитро «Шева NLAW» Шевченко — назавжди вписане в історію України.
Дитинство, що загартувало характер
Дмитро Станіславович Шевченко народився 27 лютого 1977 року в селищі Свеса на Сумщині. Спокійне прикордонне містечко, де кожен знає кожного, подарувало йому прості, але незламні цінності — чесність, працелюбність, відповідальність.
Після школи він вступив до Сумського державного університету, де здобув спеціальність «фінанси». Але кар’єра у великому місті ніколи не була його самоціллю — Дмитро завжди повертався до людей, які його виростили.
Від підприємця до лідера громади
Після університету він розпочав власну справу, працював підприємцем, а згодом — громадським діячем. Довіра земляків привела його в органи місцевого самоврядування:
- 2005 рік — депутат селищної ради
- 2010 рік — депутат районної ради
- 2015 рік — селищний голова Свеси
Він став одним із наймолодших керівників громади та прагнув змін. У 2016 році достроково залишив посаду, але не політику: пізніше працював у керівництві приватних компаній, брав участь у виборах до Верховної Ради у 2019 році як кандидат по 159-му округу.
Розвідник за покликом серця
24 лютого 2022 року він не вагався. Добровільно мобілізувався та став бійцем спецпідрозділу «Кракен» ГУР МОУ, де отримав позивний «Шева NLAW» — за вміння працювати з протитанковими комплексами та точність, яку побратими називали «філігранною».
Він був розвідником, командиром протитанкової групи, воїном, що завжди йшов попереду.
У листопаді 2022 року брав участь у боях за Куп’янськ, Борову, Сватове та Кислівку. Саме тоді Дмитро став легендою підрозділу:
- знищував російську техніку та окопи;
- брав трофеї та полонених;
- самотужки взяв у полон дев’ятьох російських десантників — випадок, який став відомим далеко за межами підрозділу.
Соледар. «П’ять з половиною кілометрів — і пряме попадання»
На Донеччині, під час боїв за Соледар, він зробив те, що інші називали неможливим:
з трофейного ПТРК «Корнет» вразив російський танк на відстані 5,5 км.
Цей постріл передавали як приклад майстерності українського воїна — холоднокровного, точного і невідступного.
Поранення та повернення в стрій
Протягом 2023 року Дмитро двічі отримував поранення на Харківщині — навесні та восени. Але щоразу повертався до побратимів.
У 2024 році він став командиром групи вогневої підтримки. Воював у прикордонних районах Сумщини, де нищив російські засоби стеження, а згодом повернувся на Донеччину.
Останній бій
29 травня 2024 року група під командуванням Дмитра Шевченка в районі Часового Яру знищила 4 одиниці російської бронетехніки та значну кількість окупантів.
Під час евакуації підрозділ потрапив під атаку FPV-дронів. Дмитро прикрив своїх бійців — і ціною власного життя врятував інших.
Він загинув як командир, який до останнього думав не про себе, а про побратимів.
Остання шана
4 червня 2024 року в Києві відбулося урочисте прощання. На траурній церемонії були присутні розвідники, бійці «Кракену», жителі рідної Сумщини та сотні вдячних українців.
У 2025 році Дмитру Шевченку присвоєно звання Героя України посмертно.
Павло Золовкін
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
