Галина Комендант — майстриня зі Свеси Сумської області, яка разом із родиною переїхала в Ужгород. Виготовляє й розмальовує пряники, робить свічки й різдвяних павуків із соломи. А ще — створила мистецький проєкт про видатних жінок Закарпаття, постаті яких втілені в гіпсі. Про те, як опинилася на Закарпатті, як швидко знайшла тут своїх людей, змогу навчатися, творити й волонтерити, Галина розповіла “Суспільне Ужгород”.
Із Сумщини — на Закарпаття
Галина Комендант із селища Свеса Сумської області. В Ужгород переїхала в грудні минулого року. Живе тут з родиною: чоловіком, двома синами, своєю мамою й мамою чоловіка.
Свеса — за 15 кілометрів від кордону з РФ. Виїжджали, каже жінка, заради дитини. Спочатку жили у кумів на Київщині, згодом чоловік знайшов роботу в Ужгороді й забрав усю родину сюди.
“Ми всі разом переїхали повністю вже. Розуміючи, що надовго. Нам треба було знайти будинок для такої великої родини, та ще й з вівчаркою. В Києві з цим проблеми, — розповідає Галина.
До переїзду жінка була в декреті. А до цього працювала директоркою будинку культури.
“Ми влаштовували різні події, свята. Організували гурток для дорослих з рукоділля, виготовляли новорічні прикраси — я якраз перед Новим роком прийшла працювати. Робили мотанки, планували зайнятися витинанкою”, — згадує майстриня.
Творчість, каже, з нею все життя. До будинку культури працювала в газовій службі, а паралельно займалася організацією й проведенням свят, навіть продавала свої сценарії через інтернет. Мала й третє заняття — розмальовувала пряники, які сама випікала:
“Це дуже медитативно після спілкування з людьми: у газовій службі, куди люди телефонують здебільшого зі скаргами; на святах, де гучно, багато музики, шуму. Приходиш додому й починаєш пряник розмальовувати. Він пахне медом, на ньому з’являються малюнки, це дуже заземлює”.
Розмальовані пряники. Галина Комендант
До випікання пряників Галина хоче повернутися. Нині вона працює в артпросторі “Ліс”, де разом із його засновницею Юлією Дуб та іншими майстринями готує різдвяні набори “Спадщина Карпатського Різдва” — там будуть і пряники.
Познайомилися з Юлею на фестивалі “Сакура Фест”. Він проходить в Ужгороді щорічно, і цього року Галина Комендант відповідала там за одну з локацій. Почали спілкуватися, а згодом і разом працювати.
“Прийшла за спілкуванням і розумінням того, чого хочу”
“Я тобі пропоную роботу, приходь”, — такі слова, розповідає Галина, почула від Юлії після того, як виставила в соцмережах допис про своє перше заняття на програмі “Повір 2.0” від “Дія.Бізнес | Ужгород”. Це проєкт для підтримки жінок, які хочуть започаткувати власну справу й професійно розвиватися.
“Прийшла на програму за спілкуванням, щоб зрозуміти, чого я взагалі хочу. Адже війна нас навчила жити тут і зараз. Тож приїхавши в Ужгород, почала шукати можливості, що я можу зі своїми навичками, чого я хочу на новому місці. Проєкт мені допоміг дійсно повірити в себе, — каже майстриня. — Спочатку були заняття в різних сферах: управлінський облік, організація виробництва, розрахунок точок беззбитковості, були заняття з психологом, маркетологом. І після кожного думала: о, я хочу, я буду це робити!”.
Свічки з натурального воску. Артпростір “Ліс”
В результаті після обдумувань і обговорень з Юлією Дуб кількох різних ідей сформувалася остаточна — створення сувенірної лінії, присвяченої видатним жінкам Закарпаття. На цю ідею Галина отримала грант від “Дія.Бізнес”, на кошти з якого були виготовлені майстер-моделі для гіпсових статуеток, також придбали вібростіл.
Галина Комендант працює в майстерні. Оксана Ільчук/Суспільне Ужгород
“Жінки Закарпаття: історії, що надихають”
Проєкт “Жінки Закарпаття” — це п’ять історій про лідерство, любов, творчість, просвіту та волонтерство, втілені в гіпсі. Так описує сувенірну лінію Галина. Ці жінки — Ілона Зріні, Кристина Чакі, Ірина Волошина, Єлизавета Грабар і Миколая Божук:
“Вивчення цієї теми вельми захопливе, бо кожна з них дійсно дуже сучасна. Попри те, що вони жили давно, кожна з цих жінок може нас навчити. Бо та ж Ілона Зріні — це жінка, яка взяла на себе чоловічу роботу, взяла той меч, взялася захищати замок. Жінки зараз роблять те саме. Ірина Волошина організувала процес освіти також у важкий час, вона займалася освітою саме українських жінок, боролася за їхнє право на навчання й гідне місце в суспільстві. Ці питання нині актуальні. Тож я вважаю, що це дійсно жива історія”.
Галина Комендант також створила сайт проєкту, який поки ще офіційно не презентувала. На ньому можна не лише дізнатися історії жінок, постаті яких втілені в гіпсі, а й пройти тест, на яку з п’яти героїнь ви схожі.
Сайт проєкту “Жінки Закарпаття”. Зображення із сайту
Планує проводити й освітньо-розважальні заходи — квізи: щоб показати історію видатних жінок і їхній зв’язок із сучасністю та розповісти про них більшій кількості людей.
Для втілення проєкту від початку й до фінального етапу — продажу, Галина подала заявку на ще один грант — від ОВА:
“Я зрозуміла, що хочу розвивати це далі. Стикнувшися з вартістю робіт на різних етапах виробництва, я зрозуміла, що треба робити все самій. Треба організовувати все в одному місці. Тож уже в ОВА подавала ідею саме майстерні, де буде проходити повний цикл від створення ескізу на комп’ютері, 3D-моделі, друк 3D-моделі й далі вже створення силіконової форми й виготовлення продукції. Тобто повний цикл”.
Нині жінка проходить курси з 3D-моделювання, щоб самій виготовляти прототипи для гіпсових фігур. 3D-принтер й обладнання до нього, матеріали, виготовлення фірмового пакування вона отримала за кошти виграного гранту від ОВА.
Такий вигляд мають гіпсові статуетки. Їх представили на заході Dream Forum Uzhgorod для випускників програми “Повір 2.0”.
Гіпсові статуетки, виготовлені для проєкту “Жінки Закарпаття”. Галина Комендант
“Вони ще недоукомплектовані. Кожна матиме свій паспорт, де буде історія, таке звернення до сучасної жінки, що “Ти можеш зробити. Дивися, що я змогла — і ти можеш”, — розповідає Галина.
Найважче було — повірити в себе
Майстриня каже, в тому, щоб піти навчатися й презентувати власні бізнес-ідеї найважчим було повірити в себе:
“Викладачі, мені здається, просто диво зі мною сотворили, вони мене змусили повірити в себе, в те, що ця ідея жива, її можна втілити. Якщо в тебе вірять інші люди, якщо вони дають тобі гроші, то чому ти сама в себе не можеш повірити? Ці люди бачили багато ідей і вибирали, що більше підходить. Дуже гарна була підтримка й від викладачів, і від дівчат, з якими ми разом навчалися”.
Також Галину підтримують колеги в артпросторі “Ліс”. Нині разом з Юлією Дуб готують святкові набори “Спадщина карпатського Різдва” на всеукраїнський конкурс мінігранів “СВЯТколо: колаборації українських крафтярок”:
“Там будуть свічки з майстерні “Лісу”, там буде медяник, янголи з кукурудзи, пряники будуть. І цікава історія”.
Вироби для різдвяного набору. Галина Комендант
Рідні, розповідає Галина, спочатку сумнівалися, чи варто їй стільки часу й зусиль присвячувати творчості, адже переїхавши на нове місце треба спочатку облаштуватися, щоб мати якусь стабільність. Але також підтримали. В декреті більше часу й енергії йшло на дитину:
“Він чудовий хлопчик, він позитив. Напевно, він народився в такий час, щоб якраз дати зрозуміти, що навколо все одно дуже багато любові, дуже багато радості щоденної і її треба бачити в цьому світі. Мабуть, якби не він, я б і не опинилася в Ужгороді. Дорослим життям жили б уже там, під обстрілами”.
Галина Комендант із молодшим сином. Галина Комендант
Нині, коли дитина пішла в садочок, стало легше:
“А ще — у мене дві бабусі вдома. Їм по 80, але вони мені допомагають, як можуть. До речі, теж дуже активні, зараз вишивають на замовлення тут, в Ужгороді. У мене мама взагалі вишиває багато років. У нас картини великі є її роботи. Ми привезли їх із собою сюди”.
“Я дуже швидко знайшла в Ужгороді своїх людей”
На запитання, чи складно було адаптуватися в новому місті, Галина відповідає, що ні, адже вона швидко знайшла тут і своїх людей, і своє улюблене заняття — творчість.
“Зараз ми вибрали для дитини садочок, який мені подобається. Тобто це місто, яке і досить маленьке, щоб я його пройшла пішки спокійно, адже я людина з сільської місцевості, і досить велике — тут є і цілодобова аптека, і театр. Мені дуже подобається Ужгород. У мене відчуття, ніби це місто, в якому я мріяла жити завжди”, — ділиться Галина.
Разом з іншими майстринями з “Лісу” Галина бере участь в благодійних ярмарках, що зазвичай проходять два рази на місяць на набережній. На них збирають кошти на дрони:
“І там представлено якраз те, що я роблю в майстерні: свічки, гіпс. Зараз ми вже робили набори для різдвяних павуків з соломи, також це тут робиться. Тут є простір для творчості й ти не зупиняєшся”.
Галина Комендант після проведення майстеркласу. Фото з особистого архіву Галини Комендант
Жінці також подобається проводити майстеркласи, спостерігати, як творчість розкриває людей і дарує їм радість:
“Це допомагає. Бо насправді, коли я почала в артпросторі чимось займатися, після обстрілів, після того, як у тебе на першому місці безпека, родина, коли ти виїжджаєш і береш лише найнеобхідніше (бо виїжджали ми “на тиждень до кумів пересидіти обстріл”)… Мені треба було на ярмарку постояти, щоб зрозуміти, навіщо людям ці свічки, ці прикраси. За цей час я вже побачила, що це у людей викликає усмішку, як вони розслабляються, коли беруть ці вироби в руки, як вони вдихають цей аромат. Відчувається, що це людям дійсно потрібно зараз”.
А що як не вийде?
Людям, які хочуть розпочати власну справу, спробувати щось нове, але не наважують, бо раптом не вийде, Галина радить подаватися на гранти.
“Насправді грант — це якраз і можливість зробити щось, що не вийде. Бо ти не вклала власних коштів, але отримала знання. Навіть якщо ти не одержуєш той грант, у тебе все одно в голові уже щось почне вибудовуватися, ти вже зрозумієш, в якому напрямку ти хочеш далі йти”.
Майстриня каже, жінки, які навчалися разом із нею, але не виграли грантів, пішли вчитися далі:
“Це все одно — рух. І це безцінне спілкування, адже навколо тебе з’являються люди, які хочуть щось робити, уже щось зробили. Ти з ними спілкуєшся, отримуєш цей досвід, цю енергію, ти бачиш, що ти не одна така чогось хочеш. Навіть якщо твої друзі чи близькі не розуміють, навіщо це тобі треба. Якщо хочете щось почати — починайте. Бо коли? Завтра може не бути просто. Зараз. Тільки зараз”.
