Пенсіонерка Ніна Ткаченко вже більше шести років власноруч виготовляє ялинкові прикраси. Те, що починалося як випадкова знахідка в інтернеті, переросло у справу, яка дарує радість іншим — і підтримує саму майстриню. Ідея з’явилася несподівано.
“Руками я можу плести, можу в’язати, можу крючком, але так ніколи не робила. І один раз випадково інтернеті я побачила майстер-класс, як робляться такі прикраси. Зацікавилася в інтернеті і почала потрошку робити сама. Трошки робила спочатку для себе, вішала тоді, дарувала друзям, тоді спробувала вийти на базар”, -розповідає Ніна Ткаченко.
Перші реакції покупців були різні: хтось захоплювався, хтось дивувався, а хтось проходив повз. Але з часом з’явилися постійні відвідувачі, а асортимент почав зростати. Іграшки — легкі, не б’ються, зроблені на пенопластовій основі та обтягнуті оксамитом. Усе — ручна робота: від обтягування тканини до дрібних декоративних елементів.
“Вони легенькі, вони не б’ються, їх можна транспортувати, вони довго храняться і візуально бархат завжди виглядав гарно. Тканину купує в інтернеті, фурнітуру теж в інтернеті”.
Скільки часу йде на одну іграшку — майстриня не рахує. Каже, працює не за годинами, а за настроєм: сьогодні — розмітка, завтра — тканина, потім декор. Головне — задоволення від процесу. Окрім творчості, Ніна Ткаченко з перших місяців повномасштабної війни плете маскувальні сітки для військових.
“Сітки я плету із березня 22-го року. От як тільки почалася війна, як тільки от березень місяць, я шукала собі заняття, тому що було важко, було складно, було страшно. І я найшла локацію, ходила, плела сітки. І до цих пор пір я якби не зупинилася і, мабуть, уже не зупинюся, пока вона дай Бог, щоб війна в цьому році закінчилася і рік для нас уже був переможним”, – говорить майстриня.
Виготовлені Ніною Олексіївною іграшки вирушають і до хлопців на позиції, а за кошти, виручені від розіграних новорічних прикрас волонтерська організація «Янголи перемоги» купує матеріал для маскувальних сіток.
“До Нового року я отаких робила, ну, так нормально я зробила таких іграшок, ми просто прив’язували як обереги, ну, як просто сувеніри якісь, на сітки, відправляли хлопцям уже на місце призначення, щоб відкрили, а там якийсь сюрприз, все ж таки Новий рік. І там тоже є Новий рік”.
Найбільшим попитом зараз користуються іграшки в патріотичних кольорах, розповідає пані Ніна. Ціни на на прикраси — символічні, а іноді Ніна Олексіївна просто дарує їх дітям — аби хоч трохи додати радості.
“Ну такі іграшки, от такі, такі 50-80 грн я продаю, медальйони такі, в основному 50 грн. Ну і це десь 60-70 грн. Ну, так як для ручної роботи, хто каже дуже дорого, хто каже за копійки, віддаєте, що ви на них заробляєте, як усе купити і, ну, просто хай люди звикають, що є не тільки китайські вироби у нас на базарі і в магазинах, а є і ручна українська робота. Дарую і діткам другий раз, їдуть батьки, дитина кинулася, бабуся каже: “Дорого”. Ну я подарую ту іграшку дитині, хай би трошки радості буде”, – вважає майстриня.
Для неї це не бізнес і не підрахунок прибутків. Це спосіб бути корисною, зайняти руки й думки, і подарувати людям частинку тепла.
Я зробила, якщо взяти тільки шари це десь від 250 до 300 штук, багато. Вечора довгі, чимось треба зайняти руки, голова менше думає про те, як ми живемо. Просто чимось себе зайняти у такий час, відволікатися. Можна сидіти і просто дивитися телевізор. А в мене робить телевізор, я щось роблю. Ще до пенсії якась добавка”.
Ніна Ткаченко не будує великих планів і не женеться за кількістю. Каже: поки має сили й натхнення — творитиме. Бо навіть у складні часи маленькі речі, зроблені з любов’ю, здатні зігрівати не гірше за великі слова.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
