Отець Силуан, у мирському житті Володимир Скиба, вже понад чверть століття служить у духовному сані. Його невеликий храм розташований поблизу річки Галенківки в Шостці. І хоча це може здатися несподіваним, упродовж усього життя священника поруч із вірою йде мистецтво.
Займатися випалюванням по дереву він почав ще в юності — захоплення прийшло під час служби в армії. Ще до того відвідував художні курси, де наставником був відомий митець Олексій Гончаренко. Саме там отець Силуан уперше дізнався, як ґрунтувати майбутню картину, працювати з полотном, відчувати фактуру та володіти пензлем.
За його словами, формальної художньої освіти він не мав, однак його вчитель був людиною винятковою — художником, чиї виставки проходили навіть у США.
До священника тягнуться діти й молодь — із болем, втратами, внутрішніми конфліктами та пошуками сенсу. Він не відштовхує їх за бунтарство, не засуджує за важку музику чи складний характер. Навпаки — переконаний, що заборони лише провокують опір.
Отець Силуан вважає: енергію, яку мають діти, потрібно не придушувати, а скеровувати. Саме так він працює з підлітками та молоддю, які стикаються з алкогольними, наркотичними чи ігровими залежностями. Для нього важливо навчити відрізняти справжні цінності від руйнівних спокус.
Музика, живопис і пірографія зливаються у його житті в єдине ціле. Священник переконаний: творчість не суперечить служінню Богові, а навпаки — поглиблює його. У випалених роботах з’являються образи вершників, замків, світла й хмар — символи, що народжуються інтуїтивно. Свої картини він не продає, а дарує.
Ставлення містян до отця Силуана не завжди однозначне. Він з усмішкою згадує, як люди дивуються, побачивши його у спортивному костюмі, на велосипеді та з навушниками. Священник відповідає просто: канонів він не порушує, адже ряса не пристосована для їзди на спортбайку.
Матеріали для творчості отець Силуан знаходить будь-де — від фабричних залишків до випадкових дощок на вулиці. Головний інструмент — випалювач. У його колекції є радянські, китайські та професійні європейські прилади, подаровані прихожанами з-за кордону. Працює майстер зі спеціальними художніми олівцями німецького та італійського виробництва.
Пірографія заповнює кожну вільну хвилину між богослужіннями та будівництвом храму. Над однією роботою він може працювати місяцями, а інколи — понад пів року. Точного підрахунку створених картин не веде.
Та мистецтвом його служіння не обмежується. Навколо отця Силуана об’єдналася творча молодь, яка згодом створила рок-гурт «Небесний грім». Для священника це — особлива форма недільної школи, де замість лекцій звучить жива музика й щира розмова.
Особливу увагу він приділяє роботі з ветеранами війни та їхніми родинами. Для багатьох мистецтво стає способом відновити внутрішню рівновагу, а відверта розмова — першим кроком до зцілення.
Частину коштів, зібраних на концертах і творчих заходах, гурт передає на підтримку українських захисників. Вартість квитка символічна — і важливо не скільки людина може дати, а сама участь.
Отець Силуан зізнається: без підтримки родини нічого б не вдалося. Дружина Тетяна та діти — Оля і Володимир — дали йому найцінніше: довіру, розуміння й свободу часу.
Від випалених картин до живого слова — усе це для отця Силуана спосіб бути поруч із тими, хто пережив найважче. І допомогти знайти сили почати знову.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
