Головний сержант Сергій Харченко загинув 21 березня 2022 року в бою біля Попасної на Луганщині. Йому було лише 29 років. Він залишив по собі світлу пам’ять, любов родини та подвиг, який назавжди вписаний в історію України.
Дитинство та освіта
Сергій народився й виріс у селищі Свеса на Сумщині. Змалку був допитливим, кмітливим і творчим хлопцем — таким, що завжди тягнувся до знань, любив робити щось своїми руками й дивував дорослих своїм розумом. Після школи продовжив навчання в Києві: у 2014 році закінчив Київський інститут бізнесу та технологій.
Служба та характер
У 2019 році він став до лав Державної прикордонної служби України. Побратими й командири згадують його як людину надійну, дисципліновану, відповідальну й ініціативну — одного з тих, кому можна довірити найскладніше.
У складі 3-го (Луганського) прикордонного загону імені Героя України Євгенія Пікуса Сергій брав участь у бойових діях на Донбасі ще до початку повномасштабної війни.
Жив із дружиною та маленьким сином на Луганщині. Любив дізнаватися нове, допомагати іншим, робити життя поруч із собою трохи кращим. Люди знали: якщо звернутися до Сергія, він не відмовить.
Повномасштабне вторгнення та останній бій
З 24 лютого 2022 року Сергій продовжив боронити Луганщину. Спершу разом із побратимами тримав оборону міста Щастя. Згодом із бійцями 24-ї окремої механізованої бригади обороняв позиції під Попасною.
Саме там він і прийняв свій останній бій.
Побратими згадують той день так:
«Він стояв на позиції один і відстрілював “вагнерівців”. Ворог підійшов на п’ять метрів. 21 березня зранку підбили їхній танк. А ввечері на позиції, де був Сергій, настала тиша… Ми прибігли — але снайперська куля вже забрала його життя».
Біль родини
Для рідних Сергій був центром світу — найкращим сином, чоловіком, татом і онуком. Людиною світлою, доброзичливою й уважною.
Його дружина Аліна написала слова, від яких стискається серце:
«Це було кохання з першого погляду і на все життя. Перед самою війною ми повінчалися. Син і досі не розуміє, де тато… Він був найкращим — добрим, дбайливим, надійним. Війна забрала його у нас. Він здійснив подвиг. А для нас тепер подвиг — просто вдихнути повітря без нього».
Пам’ять і вшанування
Указом Президента України Сергію Харченку посмертно присвоєно звання головного сержанта та нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
Героя поховали у рідній Свесі. У нього залишилися син, дружина, мама, дідусь і бабуся.
Та найголовніше — він залишився в серцях усіх, хто його знав, і в історії своєї країни, за яку віддав життя.
Вічна пам’ять
Сергій Харченко — це історія про сміливість, людяність, вірність і любов. Про хлопця зі Свеси, який став для своїх близьких цілим всесвітом, а для України — Героєм, що не відступив ні на крок.
